Україна майбутнього. Розстановка пріоритетів

Одна з найголовніших помилок українського уряду - невміння правильно розставляти пріоритети.

Україна майбутнього. Розстановка пріоритетів

В результаті цього влада, опозиція і більшість людей найчастіше бувають стурбовані безглуздими деталями, рішення яких не дозволить нашому суспільству наблизитися до того заповітного ідеалу.

По суті, стратегія розвитку повинна бути комплексною, чітко впорядкованою і максимально простою, щоб її могли розуміти пересічні обивателі. Планова структуризація - обов'язковий критерій донесення інформації до народних мас, залучення останніх у процес побудови також є значущим показником чесності політичного істеблішменту. Правда, в українських реаліях голослівні заяви найчастіше підміняються добре прихованим популізмом, в результаті виходить ситуація «народ схаває».

Проблеми I рангу

В Україні існують проблеми національного масштабу, які потребують якнайшвидшого рішення. Вони прийняли в нашому суспільстві розмір стихійного лиха. І ось з них і треба починати. Проблема в тому, що сучасні політики не зацікавлені в добробуті українців, хоча де-юре представляють їх інтереси.

1. Демографічна яма. За роки незалежності населення України скоротилося майже на 7 млн осіб. Хто емігрував в більш благополучні країни, а хтось просто помер на рідній землі. Зниження населення в нашій державі прийняло жахливі масштаби за світовими мірками: Україна входить у десятку націй, що найбільш скорочуються. Як наслідок, в недалекому майбутньому це призведе до зменшення трудових ресурсів.

На демографію впливають три основних фактора: народжуваність, смертність, міграція. У першому випадку її високому рівню заважають невпевненість у завтрашньому дні, відсутність політичної і соціально-економічної стабільності. Більшість адекватних людей подумають перш, ніж завести дитину, адже її треба виростити, нагодувати, взути, дати освіту, на що потрібні великі кошти. Україну складно віднести до категорії сприятливих для цього держав. Висока смертність фіксується в більшості регіонів за рахунок неякісного медичного обслуговування, поганих умов праці, низької соціальної захищеності та інших факторів. Масова еміграція за межі колишньої УРСР легко пояснити несправдженими надіями щодо її нового правонаступника. На заміну корінним жителям приїжджають вихідці з Азії та Близького Сходу, тобто шкоди в результаті колапсу 1991 р. завдано вже суттєво, і ймовірність хоча б відвоювати колишні позиції, зменшується з кожним роком.

2. Морально-етична деградація. Але вищезгаданий приклад - це півбіди. Конфуз в тому, що не тільки швидкими темпами скорочується населення країни, але воно ще стариться, старіє і деградує (коротко кажучи, тупіє в останньому випадку). Українське суспільство знищується відразу з кількох сторін, чому сприяє колосальний потік негативної інформації, поширення пропаганди негативного типу, моральне занепад із-за наркотизації та алкоголізації.

Всі події останніх двадцяти років з хвостиком підпадають тільки під одне слово - геноцид. Колись сильна республіка тепер перетворилася на країну третього світу, ось чому так дивно спостерігати перебування європейської держави «Україна» у міжнародних рейтингах десь на рівні африканських і латиноамериканських держав. До того ж, справжній Апокаліпсис поки не настав: наступне покоління, що змінить сьогоднішнє, буде ще менш розвиненим, слабким, хворим і психічно неврівноваженим.

Невеликий відсоток громадян панікує давно, небайдужі діячі спорту, медицини або мистецтва намагаються звернути увагу оточуючих на прийдешні біди, але їхні вигуки розбиваються об кам'яні стіни нерозуміння.

3. Інфраструктурна катастрофа. Економіка Україна, яка дісталася останньій у спадок від УРСР, зазнає істотних змін. З кожним новим тижнем, з кожним наступним місяцем наближається момент колапсу.

Українську економіку необхідно терміново рятувати, тому що вона вже на останньому подиху. Яким чином, спитаєте ви? Все гранично просто. В теорії. Колосальний потік внутрішніх і зовнішніх інвестицій міг би нейтралізувати загрозу індустріального краху в найближчому майбутньому, а грамотні структурні реформи дозволили б уникнути багатьох негараздів, що забезпечило б більш-менш стабільний шлях розвитку.

Але на практиці все виглядає зовсім не так привітно: громадян не цікавить проблематика такого типу. То вони просто не розуміють, то їм все одно, тобто керуються принципом «а після нас хоч потоп».

Невелике відхилення від теми. У своїх бідах винен не тільки український народ, що кидається на червоний прапор, як скажений бик, але і політичні верхівки України, зацікавлені в зіштовхування лобами певних категорій населення. Спостерігаючи за жирними фізіономіями з телеекрану, ганебно закриваєш очі рукою, тому що розумієш: політики навіть брехати розучилися нормально. Популізм б'є, як з відра, але хто в нього вірить.

Вищі світу цього часто скаржаться, що інвестори не хочуть йти в Україну. Дивно міркуєте, панове. З чого б закордонному бізнесу їхати в спадкоємицю УРСР зі своїми технологіями і засобами, якщо досі державним апаратом останньої не забезпечена політична та економічна стабільність? Навіть законотворчість у нас знаходиться в підвішеному стані, оскільки незрозуміло, що буде завтра працювати ВР або знову парламентарії заграються у блокування трибуни.

Іншими словами, народні депутати повинні робити акцент саме на економіці, оскільки соціально-економічне становище турбує всіх без винятку громадян незалежно від регіону проживання, на тих речах, що мають більш високий рівень пріоритетності.

До проблем I типу можна віднести: демографічні (висока смертність, низька народжуваність, еміграція/імміграція), соціальні (бідність, безробіття, морально-етична та інтелектуальна деградація), економічні (модернізація енергетики, ЖКГ, низька інноваційність), екологічні (тотальна вирубка лісів, забруднення гідросфери, боротьба з посухою, повенями), формування громадянського суспільства, наука, освіта і медицина, що знаходяться в занепаді, питання національної безпеки (збройні сили, сепаратизм, тероризм).

Проблеми II рангу

Чому саме такий поділ? І яким чином визначити, які проблеми є пріоритетні? Наприклад, згідно Абрахама Маслоу всі люди мають безліч потреб, їх можна розділити на п'ять основних категорій, при цьому фізіологічні потреби і відчуття безпеки будуть на перших сходинках, ніж естетичні і самоактуалізація.

Можна скористатися доказом від протилежного і провести уявний експеримент. Уявіть, що вам належить відправитися на безлюдний острів, де доведеться виживати протягом двох-трьох місяців. Перед вами на вибір шість предметів, причому ви можете взяти тільки два: наприклад, рушницю, сокиру, запас їжі на добу, Біблію, одяг, грамофон. Більшість людей (80-90%) оберуть їжу, сокиру або одяг, залежить від додаткової інформації, наприклад, влітку це буде відбуватися або взимку, чи є хижі тварини на острові.

Саме тому в Україні у 1990-х рр. практично не були помітні конфлікти мовного/історичного контекстів: українці займалися виживанням, а не вбивали собі в голову, яку мову і скільки державних повинно бути в країні. Але з початку 2000-х соціально-економічна ситуація стала кращою, і український народ захотів видовищ.

Цікаво і паралельно гірко, що українців дресирують і дражнять дискусійними темами. І дивно, що більшість попадаються на них: там кинули кістку про регіональні мови, а з іншого боку кричать про надання ОУН-УПА всеукраїнського геройського статусу. Що можна виділити в проблемах другого рангу?

1. Культурний контекст. Населення України неоднорідне. Це жорсткий критерій, оскільки нашу державу можна характеризувати, як пиріг з декількома пластами, кожен окремий шматок якого є територією, що розвивалася в різних геополітичних площинах протягом тривалого періоду історії.

Взагалі українці сильно загрузли в минулому. Його потрібно пам'ятати, це ідіотично заперечувати, але на ньому і нерозумно зациклюватися. У чому сенс займатися проблемами минулого, якщо нам необхідно вирішувати завдання сьогодення і майбутнього, чи не так?
До того ж, мало того, що у нас проблеми з розмежуванням тих завдань за ступенем важливості, так ми ще й нібито привілейовані категорії не в змозі адекватно вирішити. Мовні негаразди не прибрати шляхом українізації чи русифікації, чим часто хворі окремі представники ультранаціоналістичних/русофільських організацій, а лише шляхом консолідації після точного визначення лінгвістичного складу населення України за допомогою спеціально створеної для цього комісії. Нав'язування культів СРСР і Бандери не призведе ні до чого доброго, головне - взаємоповага і суворі історичні факти без жодних прив'язок, боротьба з історичними міфами.

2. Зовнішньополітичний контекст. З одного боку, складно назвати зовнішню політику непріоритетною проблемою. З іншого - внутрішні перетворення завжди ставляться на планку вище, тому що першочерговим завданням є благо своїх громадян, а не інтереси інших націй. Порушення цього правила може призвести до сумних наслідків. Зокрема, саме так розвалився СРСР. Горбачов на зовнішній арені досяг високих успіхів («горбоманія»), але провалив внутрішні реформи, в результаті чого радянський колос упав.

Інтеграція України у бік Заходу (ЄС, НАТО) або Сходу (МС, ОДКБ, Євразес) також відноситься до дискусійних тем, тому що дві частини сучасної України розвивалися в різних геоплоскостях мало не з дванадцятого століття. Відповідно у громадян України неоднакова прихильність до світоглядних концепцій. Хоча головна підніжка тут знаходиться в недостатній інформатизації українського суспільства: людям не надають весь необхідний контраст даних, їх просто штовхають з пов'язкою на очах до безодні. Хіба нас інформують, чи конкретні плюси і мінуси того чи іншого союзу?

До проблем II рангу можна віднести: проблеми історичного контексту (СРСР, ОУН-УПА, СС «Галичина», 23 лютого/14 жовтня/9 травня), мовна політика (статус української, російської та інших мов), гіпотетична федералізація, скасування автономії Криму, біженці в Україні, адміністративно-територіальна реформа, деякі галузі економіки (космічна), культурна спадщина.

Між стратегією і потенціалом

Безумовно, «розстановка пріоритетів» - всього лише сота відсотка, яку необхідно реалізувати на шляху до побудови суспільства ідеального зразка. Усвідомлення того, як, що і чому в першу чергу потрібно робити, дає тільки імпульс в потрібному напрямку. Але лише він не забезпечить постійного руху.

Ми часто чуємо буденне питання: «Як змінити Україну на краще?» Теорія без практики мертва, а практика без теорії сліпа. Не можна забувати, що суспільство - цілісна структура, кожен гвинтик якого знаходиться на своєму місці не просто так. Будь-які зміни в цьому механізмі спричинять за собою коливання. Наприклад, всі ми знаємо про огидний стан доріг в Україні. Водії часто жартують, що українські автостради перетворилися на смуги військових дій, а журналісти вже прозвали мережу доріг рокадой. Але ось у чому ідея даного прикладу. Якщо відремонтувати дороги, відповідно знизиться відсоток ДТП, а це вже зменшення смертності населення України. Точно так само політична і соціально-економічна стабільність спричинять підвищення народжуваності, розумна пропаганда позитивного типу знизить наркоманію, алкоголізм і пандемію куріння. Однак не слід забувати, що без інтелектуалізації та інформатизації українського населення вищевказаних фінішних точок складно досягти.

Комплексний план повинен виглядати приблизно наступним чином:

1. Формування нової політичної еліти України, яка буде відповідальна за новий курс держави. В ній повинні чітко визначатися лідер (керує процесом), найближче оточення останнього (теоретична складова, інтелектуальне ядро) і «друга лінія оборони» (практична складова, практики). Цілком зрозуміло, що еліта повинна бути близькою до народу і служити його благу;

2. Свіжа політеліта зобов'язана сформулювати національну ідею України, комплексну стратегію розвитку держави;

3. Нові еліти зобов'язані прийти до влади і змінити/відсунути від п'єдесталу т.зв. «псевдоеліту» (олігархів, криміналітетів, корупціонерів і т.п.);

4. Початок реалізації стратегії розвитку, в якій будуть чітко визначені пріоритети. Даний план необхідно донести до народних мас.

Звернемося до соціологічних досліджень, щоб переконатися остаточно, які проблеми для громадян України є пріоритетними.

У лютому 2012-го результати опитування КМІС показали, що найбільше опитаних турбували зростання цін на продукти (58%), на комунальні послуги (54%), втрата роботи (34%), несвоєчасна виплата зарплат/пенсій (32%), втрата здоров'я (30%), поглиблення економічної кризи (27%), зростання корупції (27%), розгул злочинності (20%), побоювання за долю рідних і близьких (19%), найменше-співпраця України з НАТО (1%), міжцерковні проблеми (2%), територіальні претензії з боку країн-сусідів України (3%), поглиблення співпраці з Євросоюзом (3%).

Примітно, що проблемою зростання цін на продукти та комунальні послуги більше стурбовані жителі Східного (65% і 59%) і Південного (64% і 60%) регіонів, втратою роботи - Центрального і Східного (36%), несвоєчасною виплатою зарплат і пенсій - Східного (41%) і Центрального (36%). Втрата здоров'я в рівній мірі турбувала всіх українців, поглиблення економічної кризи - мешканців Західного (30%) і Південного (29%), зростання корупції - Західного (36%), розгул злочинності менше турбувало жителів Південного регіону (18%).

Підведення підсумків

Які тези можна підвести до вищевказаної проблеми? Логіку українського уряду зрозуміти нескладно: йому невигідно вирішувати проблеми нашого суспільства. Та це й не потрібно йому, бо є більш цікаві заняття - грабувати і без того пограбовану ледь дихаючу державу.

Автор не намагається довести, що, наприклад, інтеграція в Європейський Союз - важлива проблема, а проблема діяльності ОУН-УПА - дрібниця. Ні, вищевказані проблеми всі значимі, але за ступенем пріоритетності абсолютно різні. Якщо у вас горить будинок, значить, його треба гасити, а не фарбувати в ньому стіни. Аж надто багато у внутрішній/зовнішній політиці України популізму і абсурдизму. Пора б уже перестати постійно озиратися в минуле, необхідно проаналізувати проблеми сьогодення, розкласти їх по поличках і подивитися в майбутнє. Вірним буде твердження, що краще спочатку розглянути і розібратися з проблемами I рангу і тільки потім братися за проблеми ІІ-го. Але ще правильніше - грамотно нейтралізувати обидві категорії завдань, попутно пояснюючи нашим громадянам що, як і чому слід здійснити.

Враховуючи стан політичних верхів, назріває потреба кардинального оновлення. Зробили в 1991 р. вибір у бік незалежності - стало бути, його слід дотримуватися, і замість вічного сидіння на припічку в очікуванні, що манна небесна впаде безоплатно, пора б вже почати будувати (реконструювати) по-справжньому незалежну державу. Владні структури зобов'язані змінити фон своєї діяльності з трагікомізму до реалізму, опозиція - еволюціонувати від бездарного споглядальника до конструктивної критики, а український народ припинити гнатися за красивими гаслами і порожніми обіцянками.
Джерело

Свежие новости

20:00
Противник е-деклараций Денисенко обзавелся новеньким BMW X5
19:00
Директора волынского лесхоза уличили в растрате 385 тысяч гривен
18:31
Банк Киевская Русь Нацбанк ликвидировал незаконно
18:00
Порошенко поздравил украинцев
17:00
Чиновники рассказали насколько увеличатся соцвыплаты
16:00
Порошенко подписал закон о потребительском кредитовании
16:00
Журналисты нашли у бывшего замминистра энергетики Диденко не указанный в декларации дом в Испании
15:38
Оксана Мороз-Хант увиливает от налогов
15:00
Подпольный цех по изготовлению "брендовой" одежды обнаружили на Кировоградщине
14:31
Что мешает главе ФГИ продать ОПЗ
14:00
Дело о коррупции в киевском областном отделении Фонда госимущества развалилось в суде
13:19
10 шокирующих фактов про владелицу «Sanahunt» Оксану Мороз-Хант
13:11
Олег Ляшко. Украинский патриот или популист?
13:00
В аэропорту "Борисполь" пограничники поймали пятерых иностранцев с липовыми паспортами
12:24
Как грабят банковские ячейки украинских банков и кто за это в ответе
12:13
Ротшильды, завидуйте: раскрыты тайны "бедного" главы Запорожской ОГА
11:50
Генеральная прокуратура возбудила дела в отношении 5 народных депутатов
Больше новостей