Чому козака на коні будували аж двадцять років

Чому козака на коні будували аж двадцять років

У місті Дубно Рівненської області саме на День захисника України, 14 жовтня, було відкрито один із найбільших у країні пам’ятників.

На постаменті височіє скульптура козака на коні – цей образ збірний, він символізує боротьбу за волю України.

У народі цього козака вже охрестили Тарасом Бульбою, адже дія однойменної повісті Гоголя відбувалася саме тут, у Дубні, і образ взято саме з цього твору…

Та, виявляється, пам’ятник борцям за волю теж довелося виборювати. Упродовж цілих 20 років у незалежній Україні автори монументу мусили долати бюрократичні та політичні перепони, що перешкоджали встановленню монумента. Про це журналісту Persona.Top розповів скульптор, автор пам’ятника Юрій Козерацький.
Чому козака на коні будували аж двадцять років

Юрій Козерацький фото автора

– Яку ідею закладено у цьому пам’ятнику?

– Пам’ятник виконаний у стилі характерного українського козацького бароко, суть його – це енергетика, якою він наповнений, рішучість, сила і впевненість. Глядач, коли підійде до монумента, повинен бачити не просто якогось коня, він має відчувати зв’язок із предками і бойових дух, переданий через покоління. Це передається генетично, як естафета, кожен у собі його носить, і в необхідний момент цей дух виринає, як це сталося на Майдані. Тому цього пам’ятника й бояться.

Особливістю пам’ятника є ще й герб. У нас чомусь завжди зображують тризуб плоским, а ми зробили його у техніці «в’язь», він об’ємний. Такий герб існував ще за княжої доби. Це динамічний герб, що випромінює силу, а не просто пласкі вила.

– З чого починалося створення цього монументу, чи був проведений конкурс проектів?

– Це були 90-ті роки, коли всі ми гралися в демократію. У 1997 році було оголошено конкурс на найкращий проект пам’ятника борцям за волю. Зібралася достойна комісія з Києва, представлена гідними митцями всеукраїнського рівня, вона й обрала проект. Конкурс був відкритим, всі макети з нього зараз зберігаються у місцевому музеї. Загалом було подано сім чи вісім робіт. Нашу відібрали, звертаючи увагу в першу чергу на архітектурне рішення, на ідею, на те, як монумент вписується у міське середовище.

Площу під пам’ятник вирішили переобладнати, щоб він туди вписався архітектурно. Колись там стояв пам’ятник Леніну, але зі здобуттям незалежності його знесли. Через дорогу розташований палац князів Острозьких – це свого роду візитівка міста, тому ми мали зробити все гармонійно. Не один раз ми приїздили туди, вимірювали, якою має бути висота, і вирішили, що найкраще – десять метрів разом із п’єдесталом.

– Виходить, створювали пам’ятник аж 20 років. На що пішло стільки часу?

– Непросто було швидко зробити пам’ятник, тому що ми взяли за основу головного героя твору Гоголя «Тарас Бульба», адже там події розгортаються саме в Дубні. Тарас – збірний образ, а отже, ми мали зробити пам’ятник так, щоб втілити не людину, а ідею. Та зробити це було не так легко, бо у цій місцевості мешкають досить великі громади євреїв і поляків. Коли вони дізналися, що тут мають встановлювати пам’ятник, почали протестувати: людей підбурили тим, що Тарас Бульба воював з поляками.

– На чиєму боці в цьому конфлікті була місцева влада?

– Представники цих громад були і у місцевій владі, почалося протистояння. Якщо у міській раді сидить бодай один заангажований клерк, він не пропустить це рішення. Почали писати всілякі ганебні статті у «жовтій пресі». Десь у 2008 році зібралася нарада урбаністів у Дубно, обговорювали, наскільки доцільно у цьому середньовічному місті робити якісь зміни. Щодо нашого пам’ятника там заперечень не було, всі одностайно погодилися, що він впишеться в міське середовище. Але то говорили фахівці, а чиновники і влада на це не орієнтуються. Потім стали змінюватися кошториси, матеріали дорожчали.

– Як же все-таки вдалося добитися спорудження пам’ятника?

– Проблему вирішили завдяки патріотично налаштованому міському голові. Знайшлися спонсори, які зрозуміли, що ця ідея варта того, щоб її втілити, от тоді все й пішло. Зрештою, завершили ми тільки зараз, і я вважаю, що це найбільш вдалий час, щоб цей пам’ятник народився. Зважаючи на те, що відбувається в нашій країні, такий пам’ятник, який піднімає гідність кожної людини, просто необхідний.

– Скільки часу пішло на власне мистецьку роботу?

– Ще десять років тому нам виділили на території замку приміщення, ми зварили там каркас. Потім перевезли цей металевий каркас до Києва в нашу майстерню, і з вересня 2016-го до кінця року завершили роботу. Працювали, щоправда, дуже наполегливо, як кажуть у народі, дупа була в милі.

Нас у команді четверо: крім мене, ще Володимир Шолудько, Олег Пінчук і Стефан Загайкевич. Кожен відповідав за свою ланку, робив те, на що він спроможний. Троє ліпили, а один відповідав за організаційну роботу – адже коли ти зайнятий творінням, то відволікатися на телефонні дзвінки, договори, доставку матеріалів, оформлення документів нема коли. Сама фігура з конем без постаменту має висоту 6,7 метра, тому важливо було, щоб ми один за одним наглядали. Починав, наприклад, Шолудько робити коня, а я ліпив хвоста, та потім, коли відходили на кілька метрів, то бачили недоліки і один за одним поправляли, тому це спільне творіння. Ми вже нашою групою не одну таку велику роботу зробили: пам’ятник Гонгадзе в Києві, пам’ятник засновникам Києво-Печерської лаври Антонію і Феодосію, в’їзні знаки для багатьох міст, в тому числі й для Києва.

– Як відкривали пам’ятник?

– Я думаю, що не лише в Україні, але й у Європі не було такого відкриття. Святкування було грандіозним. Це було не просто чергове свято Покрови, а свято козацького духу. Був запрошений владика, міністр культури, все було на дуже високому рівні. Пам’ятник має неймовірної краси п’єдестал, навколо нього спорудили величезний каркас із жовто-блакитною підсвіткою, це було дуже ефектно.

– Якими мають бути українські пам’ятники, щоб вони несли в собі правильну енергетику і дух?

– Радянські пам’ятники були знесені, і я вважаю, що це правильно. Але вони в основі своїй були зроблені грамотно. Зараз же роблять неграмотно, скульптури не відповідають жодним правилам. Мені прикро, що мистецтво розвивається у прямій залежності від культурного рівня замовника. А він у наших можновладців, а то й меценатів – нижче плінтуса. Люди, які замовляють пам’ятники, не розуміють принципів монументальної пластики. Якщо цих знань немає, то виходить самодіяльність.

Школа монументального мистецтва зараз занепадає, з’явилася тенденція до перетворення мистецтва на бізнес. Але ж почуття не продаються. Митець – це особистість, яка не повинна уступати та продавати свої цінності, робити щось недолуге і безграмотне, займаючись заробітчанством.

Довідка:

Тарас Бульба – літературний персонаж, головний герой однойменної повісті Миколи Гоголя, дія якої розгортається в місті Дубно під час козацького повстання у 1637-38 рр. Крім того, на Волині й Поліссі в часи Другої світової війни діяла УПА «Поліська Січ», засновником якої був громадський діяч Тарас Бульба-Боровець.

Источник: strana.ua

Свежие новости

18:00
Київ розірве угоди з перевізниками через виявлені порушення
16:49
Банкиры решили украинцев подолгу держать на крючке
16:46
Крупнейшему зернотрейдеру Украины ЕБРР выделит $40 млн
16:45
Нардепы лишили украинцев доступного жилья: куда делись миллионы
16:43
Саакашвили заявил, что готов возглавить новое правительство
16:40
Українцям показали розкішне майно закарпатських олігархів
16:38
Райкин в Одессе: Скрыпин призвал Украину к жестким мерам
16:35
Власть повесит на простых украинцев миллиардный долг
15:30
Омелян поделился новыми подробностями о переговорах с Ryanair
14:00
Как живется украинским антикоррупционерам: названы зарплаты руководства НАПК
12:30
В Украине закроют все интернаты: какой будет новая реформа
10:56
Откат в реформах может добраться и до Прозорро
09:30
Пенсии обещают пересчитать еще раз: кому повезет
17:00
Пассажиры за свой счет будут спасать "Укрзализныцю" от убытков
15:30
Украинцы удвоили спрос на иномарки
15:00
В Кабмине рассказали, у кого заберут субсидии
14:30
Необычное ДТП в Киеве: грузовик “подпер” Шулявский мост
Больше новостей